Кожанка

Згадки про Кожанку

8th Март 2012

Згадки про Кожанку

1900 року у Кожанці було волосне правління, дерев’яна Миколаївська церква (збудована після 1746 року), однокласна народна міністерська школа, цукровий завод графині Марії Браницької, водяний млин, вітряк, кузня, а на залізничній станції – телеграф. Село стрімко розросталося. Якщо за дещо ненадійними відомостями, 1885 року тут мешкало 972 душі людей, то принаймні 1900-го подвір”їв було 167, а мешкало 2010 душ

 ***

У Кожанці діяв отаман Гайовий. Улітку 1920 року у зведенні центрального управління чрезвичайки повідомлялось: „От 15 июля. Бандитами, невыясненной численности, был совершен налет на дер. Кожанка (30 верст от Сквиры). Приняты меры к ликвидации” . Восени 1921 року преса повідомила про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету: 39 душ було засуджено тоді до розстрілу. Дізнавшись про цей вирок, партизани отамана Гайового виконали важливу акцію. Між станціями Кожанкою та Фастовом 7 вересня вони розібрали колію, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, навантажених хлібом, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого . Протягом 1921-22 років партизани Гайового понад 40 разів нападали на совєцькі й партійні органи. Як учасника загону чекісти заарештували голову „Просвіти” Миколаєнка і його дочку. Через свою зухвалість і безтурботність потрапив до рук чекістів і сам отаман Гайовий. За рішенням Київського ревтрибуналу від 28 січня 1923 року його самого і кількох чоловік з його загону було розстріляно.

  ***

7 листопада 1943 року танкісти 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С.Рибалка визволили Фастів і села району, то слідом за ними пішли в наступ полки 232-ої стрілецької дивізії, які за час кровопролитних боїв при форсуванні Дніпра, визволенні Києва та обороні Фастова настільки поріділи, що потребували негайного підкріплення. Тому польовими військкоматами були в екстреному порядку мобілізовані чоловіки й юнаки 1924-1926 років народження. Їх тільки з Кищинців набралося 25 чоловік, а О.М.Журба знову став воїном тієї самої 232-ї дивізії. Але німецьке командування ніяк не могло змиритися з втратою Києва і виношувало амбіційні плани щодо його повернення. З цією метою були підтягнуті значні сили моторизованих і танкових з’єднань зі сторони Білої Церкви, Сквири і Попільні. В ході контратаки ворогові вдалося потіснити війська Червоної Армії, які змушені були відступити на попередні позиції. Таким чином, у другій половині листопада 1943 року на далеких підступах до Києва зупинився фронт. На Фастівщині він проходив з Фастівця – західна околиця Паляничинців – річка Кам’янка – села Кожанка – Волиця – Півні – Дмитрівка. На правому березі Кам’янки й Унави були німці, на лівому – воїни Червоної Армії. Оборона тривала понад місяць. А 25 грудня війська І Українського фронту перейшли в наступ, в їх числі – і воїни 40-ї армії та її 232-а дивізія, яка знаходилися на лівому крилі фронту в напрямку Білої Церкви, а праве крило атакувало ворога в напрямку Попільні, Козятина, Житомира.

 ***

8 березня 1930 року органи ГПУ почали заганяти розкуркулених селян Київського та Білоцерківського округів у холодні товарні вагони для відправки в Сибір. Вантажили їх на станціях Дарниця, Березань, Кагарлик, Кожанка, Буча, Біла Церква, Миронівка, Фастів тощо. Довколишні селяни чекали, коли прийде черга й на них.

У 1937-38 роках комуністичний терор вдарив по Кожанці, передусім – кожанському цукровому заводу. За відомостями дослідника масового терору М.Роженка, було розстріляно здебільшого представників сільської інтелігенції, точніше співробітників кожанського цукрового заводу:

Бурківський (Бурковський) Григорій Митрофанович (1893-1 938) – ветеринарний лікар.

Ганський Михайло Іванович (1900-1937) – службовець.

Заложецький Володимир Іванович (? – 1937).

Камінський Давид Хомович (1885-1938) – службовець.

Козак Іван Данилович (1898-1937) – вчитель.

Кут (Кута) М.П. (1898-1937).

Ланге Віктор Іванович (1907-1938) – табельник цукрового заводу.

Липницький Петро Григорович (1895 чи 1901 – 1937) – робітник цукрового заводу.

Марчевська Марія Генріхівна (1896-1937) – фармацевт.

Марчевський Антон Іванович (1899-1938) – робітник.

Марчевський Флоріан Іванович (1889-1937) – зав. аптеки.

Михальський Л.А.

Надточенко (Надточепко) А.Я.

Смер(е)чинський Георгій Павлович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Чайковський Владислав Адамович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Шут Петро Іванович (1891-1937) – головний бухгалтер цукрового заводу.

 

 

опубликовано в Згадки про Кожанку | 0 комментариев

8th Март 2012

Весна,Річка,Завод

Вид на речку Камянку
Сахзавод

опубликовано в Фотогалерея | 0 комментариев

8th Март 2012

Історія села

Селище Кожанка

Село Кожанка було засноване в ХІV ст. Навкруги на багато кілометрів простягались пущі. А ще були соковиті пасовища. Ось чому головним заняттям місцевих жителів було мисливство і скотарство. Пізніше з’явилося ремесло кушнірство (вичинка шкіри). Від головного заняття жителів і пішла назва села.

Річка Кам’янка, на якій розміщена Кожанка, бере початок поблизу села Бровки Андрушівського району Житомирської обл. Є лівою притокою Росі, що впадає в Дніпро. Біля витоку місцеві жителі називають її Бровкою за назвою однойменного населеного пункту. Далі – Кам’янкою. Свою назву річка одержала за кам’янисте дно поблизу села Кам’янка. Адже вона протікає по відрогах Українського кристалічного щита, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи, які утворювали на річці пороги.

Між Кожанкою та селом Малополовецьке є давня могила; але ніхто із місцевих жителів не називає її Ядвігою, і не чув про переказ, який розповів автор огляду могил Київської губернії.

Кожанка і сусіднє село Зубарі у 1775 році перейшли у власність графа Владислава Браніцького.

1859 року Браніцький будує цукрозавод.

1863 року в Кожанці відбувся виступ селян проти поміщиків.

З 1864 року Кожанка стала волостю Васильківського повіту, до якого входило 6 сіл і 1 хутір: Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Кошляки і х. Єлізабетка.

1923 р. Кожанська волость стала районом. Кожанський район налічував 18 сіл, входив до Білоцерківської округи, проіснував до 1929 р.

В роки тамчасової фашистської окупації в Кожанці і Зубарях діяла підпільна організація сприяння партизанам. Керував нею Д.Ю.Дяченко.

Зараз Кожанка – селище.

Це варто відвідати

Миколаєнко Іван Дементійович народився в с. Кожанка.

У 1935 р. закінчив 7 класів Кожанської середньої школи. Гвардії старший сержант, помічник командира взводу 60-го Гвардійського полку.

В Радянській Армії з 1940 р., кавалерист . В період з 10 по18 січня 1945 року при підході до польського міста Томашув, де  гітлеріві

висадили в повітря всі мости через річку Піліцу, Іван Дементійович зі своїм взводом  форсував крижану річку і знищив 40  гітлерівських солдат, 7 офіцерів, 10 мінометних

обслуг, давши можливість своєму полку своєчасно виконати бойовий наказ. Він дійшов до

самого Берліна. Його груди прикрасили бойові нагороди: ордени Червоної Зірки; орден Вітчизняної Війни ІІ ступеня; медаль «За відвагу». А 6 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У рідну Кожанку повернувся в 1946 році. Тяжкі поранення вплинули на стан здоров’я, і в 1948 році обірвалося життя героя.

На братській могилі біля цукрозаводу в 1978 році споруджено обеліск бойової слави. Тут поховано 29 воїнів, які визволяли Кожанку в листопаді 1943 року: чехи, словаки, радянські воїни різних національностей.
А також захоронено 20 солдат, імена яких і досі не встановлено.

У 1976 році в центрі селища Кожанка споруджено меморіал загиблим воїнам-односельцям, які не повернулися з поля бою. На меморіалі золотими буквами викарбовано 270 імен тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

У 1955 р. на братській могилі біля середньої школи споруджено пам’ятник героям Великої Вітчизняної війни. Тут поховано 28 воїнів-героїв, які 7 листопада 1943 р. звільнили Кожанку від окупантів. Крім того, тут захоронено 17 бійців, імена яких і досі невідомі.

Кожанська Покровська церква була побудована у 1758 р., нині це – пам’ятник архітектури.  На території церкви захоронений священик Дмитро Парфентійович Омеляновский. Помер 24 жовтня 1891 року, на 73 році життя. Був священиком 48 років.

 

опубликовано в Селище Кожанка | 0 комментариев