Кожанка

З історії Кожанки

10th Апрель 2012

З історії Кожанки

Після придушення гайдамацького руху власником Кожанки і Зубарів у 1775 році став граф Владислав Браницький. Браницькі – польські магнати, графи мали величезні маєтності в Польщі, на Україні та Білорусії.

Владислав Браницький, заволодівши землями, зрозумівши необхідність переробної промисловості, починає будувати заводи. Спочатку винокуренний у Трилісах, а пізніше у 1859 р. цукрозавод у Кожанці, будівництво якого коштувало 345666 крб. Спочатку цукрозавод виробляв сироп, який купці, сплачували 3 крб. 90 коп. за пуд, вивозили за кордон.

У 1866 р. цукрозавод виготовляв уже 25560 берковців цукру, платив у державу 3067 крб. акцизу. З десятин землі в Кожанці і Зубарях Браницькі 593 десятин віддавали в оренду селянам.

Олександра Браницька, мати Владислава, дбала про освіту, заповідала кошти на будівництво шкіл. У 1887 році у Кожанці було збудовано однокласне міністерське училище для селянських дітей, директором якого 30 років був П. Славочевський.

У 1895 році від ст. Кожанка до цукрозаводу було збудовано 2 км залізничної колії.

З 1900 року Кожанка перейшла до рук вдови М.Є. Браницької.

Кожанка неодноразово потрапляла під реформи. У 1864 році Кожанка стала однією волостю Васильківського повіту Київської губернії. До волості входило 6 сіл і один хутір: Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Кошляки і хутір Єлізабетка.

В Кожанці було 167 дворів, проживало: православних – 1068, католиків – 63, євреїв – 17.

З приїздом на Кожанський цукрозавод спеціалістів з Франції та Німеччини у Кожанці з’являються протестанти: бабтисти та мальованці. З 1885 року в Зубарях діє баптистська община.

1900 рік. На території Кожанки розміщені цукрозавод з економією на Софіївці, директором якого з 1901 р. був П. Скварчевський, пошта, залізнична станція, лікарня, школа, водяний млин, вітряк, пересильна, декілька десятків кустарних майстерень.

Звістку про Жовтневий переворот 1917 р. приніс матрос Балтики Галаджій.

У 1918 р. у Кожанці створено волосний ревком. Кожанчани були активними учасниками війни, часто по різні боки барикад. Радянською владою проведена нова адміністративно-територіальна реформа. У 1923 році Кожанська волость стала районним центром. Кожанський район налічував 18 сіл, входив до Білоцерківської округи, проіснував 6 років.

Нова економічна політика сприяла розквіту Кожанки. В роки НЕПу працював цукрозавод (директор Королевич Петро Деметійович), радгоспи (Софіївка і Новоселиця), лісозавод, водяний млин, 2 олійниці, 7 кузень, 7 крамниць, кредитове товариство, тартак, каретну Браницьких переобладнано в кінотеатр. З 1923 року школа стала трудовою семирічною, при заводі діяв фабзавуч.

Активно розвивалась культура: діяла бібліотека, 2 оркестри духових та народних інструментів.

У 1924 р. голова райвиконкому А. Рябоконь організовує футбольну команду, популярним було ковзанярство, лиж, гра в кеглі, городки, піднімання тягарів.

1926 р. з’явився в селі перший трактор « Запорожець ».

1928 р. утворено товариство СОЗ.

Зміни в адміністративно-територіальному поділі відбулись у 1929 році. З вересня 1929 Кожанка і Зубарі відійшли до Фастівського району Київської області. Колективізація яка проводилась по всій Україні, проходила насильницькими методами і в Кожанці. Одних розкуркулювали і висилали до Сибіру та Хабаровська, інших заганяли в колгосп.

У 1929 р. на землях Кожанки створили колгосп ім. Леніна, очолив його демобілізований червоноармієць Іван Профатило. У Зубарях в 1930 році створили колгосп ім. Кірова, очолив його Яхнівський Михайло Іванович (головував 1930-1941 та 1943-1953 р.). Найдовше головував у Кожанці Іщенко Оникій Васильович (1931-1941, 1944-1958 рр.) З 1921 по 1937 р. розмістився на базі маєтків графині Браницької радгосп, до якого входило 4 відділки: Софіївка, Новоселиця, Мало-Половецьке відійшли до колгоспів своїх сіл.

Знаковим в історії села є те, що у 1934 році Кожанська семирічка була перетворена в одну з перших в районі десятирічок, очолив її Клименко М.П., батько відомої поетеси Лесі Клименко.

Не зважаючи на економічний потенціал НЕПу, колективізації, міцність цукрозаводу і радгоспу, Кожанчани та Зубарці зазнали кошмару голодомору 1933 р., який забрав 900 душ.

Після перепису 1939 року: Кожанка – 665 дворів, 3280 жителів; Зубарі – 315 дворів, 1385 жителів; Софіївка – 48 хат, 178 чоловік.

Постійна підозра, репресії супроводжували життя селян, робітників. Першим попав під репресії керівник драматичного гуртка та оркестру цукрозаводу, заслужений діяч культури, артист музично-драматичного театру М. Садовського Березняк. Наступними стали учитель української мови та літератури Є.М. Подрлян та ще 12 кожанчан, яких судили у липні 1941 року у підвалах НКВС.

З 17 липня 1941 року по 7 листопада 1943 Кожанка перебувала у фашистській окупації.

1941 р. 594 жителі Кожанки та Зубарів пішли на фронт, не повернулось – 278.

Під час війни на цукрозаводі діяла підпільна організація на чолі з П.Я. Кривеном і С.Г. Павліченком.

На базі лікарні три тижні в тилу ворога завдяки медсестрі Карпенко О.Є. діяв підпільний госпіталь.

23 грудня 1943 року Кожанку було звільнено остаточно.

Після війни Кожанську сільську раду очолив Дзуєнко С.П., а Зубарську – Левіщенко І.Ф.

Головами колгоспів стали Іщенко О.В. та Помазан Д.Ф.

1958 р. колгоспи об’єднались в один колгосп ім. Леніна, очолив його Сіродан О.М.

1959 р. Колгоспники побудували цегельний завод.

1958 р. за наказом Міністра сільського господарства України радгосп (Софіївка та Новоселиця) одним з перших був затверджений Державним Племінним Заводом чорнорябої породи ВРХ.

1961 р. на земельній площі 4.364 га об’єднались всі господарства в Кожанський цукрокомбінат.

У ці роки працював у Кожанці молокозавод, сітроцех, відгодівельний пункт, цегельний завод і т.д.

60-ті, 70-ті роки у Кожанці побудовано 2 нові школи, два Будинки Культури, мед амбулаторію, їдальню, 6 нових магазинів, 2 багатоповерхових будинки.

Особливого піднесення Кожанський цукрокомбінат досяг у 80-ті роки під керівництвом Ніколенко В.П.

Цукрозавод у сезон переробляв 167000 т. буряків, виробляючи 21000 т. цукру. Бурякорадгосп – передове господарство з високою культурою землеробства і високопродуктивним племінним стадом.

Особлива заслуга в цих досягненнях належала головному ветлікарю, заслуженому ветлікарю України Адаменку О.А., головному зоотехніку Руденку С.Є. та зоотехніку – селекціонеру Обозюку М.В.

За доблесну працю 5 доярок удостоєні Ордена Леніна: Андрієвська О.І., Лисюченко Н.М., Глєбова Г.С., Раус З.А.

12 трудівників нагороджено орденом «Знак пошани», серед них директори цукрокомбінату Шелков М.П. (1922-1944 р.р.), Ніколенко В.П. (1974-1988 р.р.)

32 працівники полів, ферм та цукрозаводу удостоєні Ордена Трудового Червоного Прапора, серед них двічі кавалер Кононенко П.В.. 4-х нагороджено Орденом «Жовтневої революції», 4-х – Орденом «Трудової слави».

Медалями «За трудову доблесть» нагороджено 18 кожанчан, серед них і головний лікар Головінський Г.Г., голова сільради Дзуєнко М.Д., голова колгоспу Сіродан О.М.

Кожанський бурякорадгосп – учасник Всесоюзних та Українських виставок Досягнень народного господарства.

19 спеціалістів і трудівників нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями, серед них: Глєбова Г.С., Пастух Є.Д., Харченко К.М., Стародуб А.М.

Більше 10 років Кожанський цукрокомбінат утримував Перехідний Червоний прапор цукротресту УРСР.

Найбільша цінність Кожанки – її люди. Першим на селі за ударну Стахановську працю був нагороджений Орденом «Знак Пошани» робітник цукрозаводу І.Д. Миколаєнко, який під час війни став Героєм Радянського Союзу.

Героєм Соціалістичної Праці став агроном М.С. Помазан. За героїзм на фронті Другої світової війни 250 жителів Кожанки удостоєні високих урядових нагород.

Кожанська школа має глибоке коріння, славні традиції, достойних випускників. Це: доктор біологічних наук, професор Київського університету ім. Шевченка Білоконь І.П.; доктор технічних наук Ф.М. Галаджій; доктори мед наук І.І. Чайковська, Л.П. Мельник, П.О. Карпенко; доктор фізико-математичних наук, професор Київського університету ім. Драгоманова С.С. Левіщенко; доктор фізико-технічних наук В.І. Трочук; 30 кандидатів наук, серед них заслужений агроном України Гуща М.А.

Закінчивши Кожанську семирічку, починали трудовий шлях з цукрозаводу відомий український письменник В.С. Кучер, заслужений кіноактор України В.Ф. Олексієнко, провідний артист єдиного в СРСР театру ліліпутів Г.М. Сідько-Богуславський.

За матеріалами сайту: <noindeх>http://fastiv-region.gov.ua</noindeх>

 

опубликовано в З історії Кожанки | 0 комментариев

6th Апрель 2012

Битва за танк


История произошла под Киевом. В пгт Кожанка якобы на взятке в 200 тысяч гривен попался поселковый голова. По версии милиции он требовал деньги от предпринимателей, которые хотели поднять со дна  речки Каменка танк времен второй мировой. Впрочем, в Кожанке говорят, что чиновника подставили. Аким Галимов с подробностями.

К военной технике в  Кожанке, это под Киевом, все привыкли, – рядом полигоны. Но оказалось боевые машины здесь можно встретить не только на дороге. Леонид Богдановский 27 лет назад на дне реки Каменка нашел танк. Он углублял дно земснарядом, пока не наткнулся на что-то, и это явно не было камнем.

Леонид Богдановский, житель с. Кожанка:

– Его восстановить, конечно, нереально, там дизель, ничего уже нет, с него только металлом, там вложить деньги, чтобы достать, будет больше стоить, чем сам потом его продать.

По рассказам местных ветеранов – это советский танк КВ-2, он провалился под лед в 43-м. В село не раз приезжали различные поисковые организации, но машина до сих пор под водой. Эхо войны уже стихло, и тут новая находка.

Аким Галимов, корреспондент:

– Оказалось, что в Кожанке на дне этой реки лежит не только советский танк. Осенью прошлого года, чуть выше по течению, вот там где растут эти камыши обнаружили еще одну машину, по слухам – немецкую. Она представляет куда больший интерес, и именно из за этого танка в селе разгорелся нешуточный скандал.

Частная фирма решила достать эту машину. Поселковый председатель дал добро на земляные работы, но в обмен попросил пять тысяч гривен – в виде благотворительного взноса в бюджет села. И эти деньги действительно пополнили местную казну. Но затем, говорят в милиции, голова потребовал еще 200 тысяч.

Николай Жукович, начальник пресс-службы милиции Киевской области:

– Коли вже на руках було у голови це рішення, він сказав: будь-ласка, приносьте сюда гроші. Підприємець приніс гроші в сільраду, після чого гроші перекочували до сейфу, додому безбосередньо цього голови.

Сейчас в сельсовете дверь председателя закрыта, он был сначала задержан, а теперь на больничном. Сотрудники не верят, что их шеф – взяточник.

Наталья Поспешная, секретарь Кожановского сельсовета:

– Я знаю, що наш Микола Іванович на взятку не піде ні в якому разі. Хоча він і переживає за селище, шукає спонсорів, в нього багато друзів, які йому допомагають, але він виходить сам з різних ситуацій, це підстава 100 процентів.

Секретарь сельсовета показывает новое административное здание, говорит, что за год председатель и уличное освещение провел, и клуб отремонтировал. Да и вообще – поселковый голова не мог дать официального разрешения на подъем танка. А только на земляные работы, и то если другие инстанции дадут добро.

Сергей Воронов, руководитель департамента подводной археологии Национальной академии руководящих кадров культуры и искусства:

– Закон об охране культурного наследия в пункте 2, гласит четко: места боевых действий, боевая техника, остатки боевой техники, вооружения, это является объектами государственного наследия Украины и является государственной собственностью.

Пока ни с поселковым головой, ни с предпринимателями – пообщаться не удалось, и история этой взятки остается не менее загадочной, чем история самих танков.

Под Киевом идет война за танк времен ВОВ. Ретротехника стала причиной конфликта между главой поселкового совета Кожанки Фастовского района и предпринимателями, которые сами захотели вытащить танк и продать за 30 млн. грн. За выдачу разрешения на исследования дна глава поссовета, по данным милиции, потребовал взятку в 200 тыс. грн. Его арестовали. А в поселке тем временем мечтают, как они заживут, если танк вытащат и продадут.
Две недели назад областная милиция задержала за взятку главу поссовета Кожанки Николая Дзуенко. К нему ранее обратился бизнесмен, чтобы провести земельно-поисковые работы в местной речке Каменка. Якобы там есть предметы, которые остались в реке со времен ВОВ. «Глава поссовета сказал, что депутаты примут решение о проведении работ. Но для начала на счет сельсовета надо перевести благотворительный взнос в 5 тыс. грн. Деньги перевели, депутаты дали добро на работы. Но за выдачу разрешения на исследование глава поселкового совета потребовал 200 тыс. грн.», — рассказал нам глава ЦОС МВД в Киевской области Николай Жукович. Предприниматель отдал деньги в поссовет, но, исходя из данных следствия, они прошли не через кассу, а через домашний сейф председателя. «Меченые деньги наш УБОП нашел дома, все задокументировано», — говорит Жукович.
Село буквально гудит от истории с председателем и танком, о существовании которого до этого знали лишь единицы. «У меня был земснаряд в середине 90-х. Сахарный завод, который стоит на берегу Каменки, нанял меня, чтобы я углубил дно, — рассказывает местный житель Леонид Богдановский. — И посреди речки земснаряд на что-то напоролся. Да так, что погнуло фрезу — скрутило восьмеркой. Сам снаряд чуть не перекинуло. Мы наняли водолазов, чтобы посмотрели, из-за чего это произошло, и поняли, что это танк. Он был весь в иле. Местный ветеран сказал, что в этом месте во время ВОВ была переправа. Несколько легких советских танков проехали, а последний, тяжелый, утонул.

Говорят, что это был КВ-2, то есть — «Климент Ворошилов». Он весил 52 тонны».
Несколько лет назад к Богдановскому приехала компания мужчин, стали расспрашивать, что за танк и где он. «Я показал приблизительное место. Они несколько дней там ныряли и уехали. Танк не достали. Видно, все это время они пытались получить разрешение на его подъем», — говорит Леонид Анисимович.
Поселок сейчас разделился. Одни считают, что Дзуенко брал взятку, а другие уверены, что его подставили из-за того, что он не давал добро на вылов танка. Так или иначе, но в поселке уверены, что если продать танк — они заживут красиво. Даже список первоочередных трат придумали. «Мы тут уже даже список составили, куда потратить деньги. Дороги и клуб отремонтируем, клумб насадим, пляж сделаем красивый. Танк — это же наше достояние.

Будем горой за него стоять! Сами готовы вытащить, отмыть и продать», — рассказывает местная жительница Наталья Половко.
«ТАНК МОЖНО ПРОДАТЬ ЗА 1 МЛН.»
Предприниматели хотят выручить за танк, по нашим данным, 25—30 млн грн. Специалисты считают, что это нереально. «Климент Ворошилов» в том поселке мог быть, и восстановить его реально. Правда, нужно на это потратить деньги и тяжело найти запчасти», — говорит руководитель киевского клуба «Красная звезда» Владислав Таранец, который в частности занимается поисковыми работами на местах проведения сражений. — Но продать его невозможно, поскольку все, что находится в воде и земле — принадлежит государству. Его можно достать и выставить в музее, и на это должен выдать разрешение не поссовет, а Минкульт». Специалист считает, что продать танк за такие деньги нереально. «Всех интересуют немецкие танки. Советские интересуют очень узкий круг людей, поскольку их было выпущено очень много. Максимум — 1 млн гривен», — говорит Таранец.

по материалам сайта:http://podrobnosti.ua

опубликовано в Новини і пригоди | 0 комментариев

4th Апрель 2012

Розклад руху потягів по станції Кожанка

Розклад руху потягів по станції Кожанка

опубликовано в Розклад руху потягів по станції Кожанка | 0 комментариев