Кожанка

Совинформбюро – 1943 г.

10th Май 2012

Совинформбюро – 1943 г.

Совинформбюро – 1943 г.

ДЕКАБРЬ

Оперативная сводка за 27 декабря

В течение 27 декабря на ВИТЕБСКОМ направлении наши войска продолжали вести наступательные бои, в ходе которых заняли более 30 населённых пунктов и среди них населённые пункты НОВОСЕЛКИ, ДВОРИЩЕ, ХУДЕНИ, СИЛКИ, ШУХВОСТЫ, ТРИНИВКИ, ЛУЩИХА, ТЯКОВА. Нашими войсками перерезана железная дорога ВИТЕБСК – ПОЛОЦК.

Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта продолжали успешно развивать наступление и овладели районными центрами Житомирской области АНДРУШЕВКА, ВЧЕРАЙШЕ, а также заняли более 100 других населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты БОРЩЁВ, ВЕРЛООК, КИЧКИРЫ, ГЛИНИЦА, ЮРОВКА, ИВАНОВКА, ЛЕНИНО, МИНИНЫ, ГОРОДСК, РАДОВКА, ШАХВОРОСТИВКА, ИВНИЦА, СТЕПОК, ЯРОПОВИЧИ, ВОЛИЦА, ЗАРУБИНЦЫ, ЗАБАРА, МИНЬКОВЦЫ, ЛЕБЕДИНЦЫ, БРОВКИ, ХОРЛЕЕВКА, МАКАРОВКА, АНДРУШКИ, ПАРИПСЫ, САВЕРЦЫ, ПОЧУЙКИ, КОЖАНКА, ТРИЛЕСЫ, НОВОСЕЛИЦА, ЯХНЫ и железнодорожные станции ЯРОПОВИЧИ, СТЕПОК, ТРИЛЕСЫ, КОЖАНКА, ПАРИПСЫ, БРОВКИ, АНДРУШЕВКА.

Севернее КИРОВОГРАДА наши войска отбили атаки пехоты и танков противника.

На других участках фронта – разведка и артиллерийско-миномётная перестрелка.

В течение 26 декабря наши войска на всех фронтах подбили и уничтожили 95 немецких танков.

 

опубликовано в Згадки про Кожанку | 0 комментариев

8th Март 2012

Згадки про Кожанку

1900 року у Кожанці було волосне правління, дерев’яна Миколаївська церква (збудована після 1746 року), однокласна народна міністерська школа, цукровий завод графині Марії Браницької, водяний млин, вітряк, кузня, а на залізничній станції – телеграф. Село стрімко розросталося. Якщо за дещо ненадійними відомостями, 1885 року тут мешкало 972 душі людей, то принаймні 1900-го подвір”їв було 167, а мешкало 2010 душ

 ***

У Кожанці діяв отаман Гайовий. Улітку 1920 року у зведенні центрального управління чрезвичайки повідомлялось: „От 15 июля. Бандитами, невыясненной численности, был совершен налет на дер. Кожанка (30 верст от Сквиры). Приняты меры к ликвидации” . Восени 1921 року преса повідомила про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету: 39 душ було засуджено тоді до розстрілу. Дізнавшись про цей вирок, партизани отамана Гайового виконали важливу акцію. Між станціями Кожанкою та Фастовом 7 вересня вони розібрали колію, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, навантажених хлібом, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого . Протягом 1921-22 років партизани Гайового понад 40 разів нападали на совєцькі й партійні органи. Як учасника загону чекісти заарештували голову „Просвіти” Миколаєнка і його дочку. Через свою зухвалість і безтурботність потрапив до рук чекістів і сам отаман Гайовий. За рішенням Київського ревтрибуналу від 28 січня 1923 року його самого і кількох чоловік з його загону було розстріляно.

  ***

7 листопада 1943 року танкісти 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С.Рибалка визволили Фастів і села району, то слідом за ними пішли в наступ полки 232-ої стрілецької дивізії, які за час кровопролитних боїв при форсуванні Дніпра, визволенні Києва та обороні Фастова настільки поріділи, що потребували негайного підкріплення. Тому польовими військкоматами були в екстреному порядку мобілізовані чоловіки й юнаки 1924-1926 років народження. Їх тільки з Кищинців набралося 25 чоловік, а О.М.Журба знову став воїном тієї самої 232-ї дивізії. Але німецьке командування ніяк не могло змиритися з втратою Києва і виношувало амбіційні плани щодо його повернення. З цією метою були підтягнуті значні сили моторизованих і танкових з’єднань зі сторони Білої Церкви, Сквири і Попільні. В ході контратаки ворогові вдалося потіснити війська Червоної Армії, які змушені були відступити на попередні позиції. Таким чином, у другій половині листопада 1943 року на далеких підступах до Києва зупинився фронт. На Фастівщині він проходив з Фастівця – західна околиця Паляничинців – річка Кам’янка – села Кожанка – Волиця – Півні – Дмитрівка. На правому березі Кам’янки й Унави були німці, на лівому – воїни Червоної Армії. Оборона тривала понад місяць. А 25 грудня війська І Українського фронту перейшли в наступ, в їх числі – і воїни 40-ї армії та її 232-а дивізія, яка знаходилися на лівому крилі фронту в напрямку Білої Церкви, а праве крило атакувало ворога в напрямку Попільні, Козятина, Житомира.

 ***

8 березня 1930 року органи ГПУ почали заганяти розкуркулених селян Київського та Білоцерківського округів у холодні товарні вагони для відправки в Сибір. Вантажили їх на станціях Дарниця, Березань, Кагарлик, Кожанка, Буча, Біла Церква, Миронівка, Фастів тощо. Довколишні селяни чекали, коли прийде черга й на них.

У 1937-38 роках комуністичний терор вдарив по Кожанці, передусім – кожанському цукровому заводу. За відомостями дослідника масового терору М.Роженка, було розстріляно здебільшого представників сільської інтелігенції, точніше співробітників кожанського цукрового заводу:

Бурківський (Бурковський) Григорій Митрофанович (1893-1 938) – ветеринарний лікар.

Ганський Михайло Іванович (1900-1937) – службовець.

Заложецький Володимир Іванович (? – 1937).

Камінський Давид Хомович (1885-1938) – службовець.

Козак Іван Данилович (1898-1937) – вчитель.

Кут (Кута) М.П. (1898-1937).

Ланге Віктор Іванович (1907-1938) – табельник цукрового заводу.

Липницький Петро Григорович (1895 чи 1901 – 1937) – робітник цукрового заводу.

Марчевська Марія Генріхівна (1896-1937) – фармацевт.

Марчевський Антон Іванович (1899-1938) – робітник.

Марчевський Флоріан Іванович (1889-1937) – зав. аптеки.

Михальський Л.А.

Надточенко (Надточепко) А.Я.

Смер(е)чинський Георгій Павлович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Чайковський Владислав Адамович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Шут Петро Іванович (1891-1937) – головний бухгалтер цукрового заводу.

 

 

опубликовано в Згадки про Кожанку | 0 комментариев