Кожанка

Згадки про Кожанку

8th Март 2012

Згадки про Кожанку

опубликовано в Згадки про Кожанку |

1900 року у Кожанці було волосне правління, дерев’яна Миколаївська церква (збудована після 1746 року), однокласна народна міністерська школа, цукровий завод графині Марії Браницької, водяний млин, вітряк, кузня, а на залізничній станції – телеграф. Село стрімко розросталося. Якщо за дещо ненадійними відомостями, 1885 року тут мешкало 972 душі людей, то принаймні 1900-го подвір”їв було 167, а мешкало 2010 душ

 ***

У Кожанці діяв отаман Гайовий. Улітку 1920 року у зведенні центрального управління чрезвичайки повідомлялось: „От 15 июля. Бандитами, невыясненной численности, был совершен налет на дер. Кожанка (30 верст от Сквиры). Приняты меры к ликвидации” . Восени 1921 року преса повідомила про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету: 39 душ було засуджено тоді до розстрілу. Дізнавшись про цей вирок, партизани отамана Гайового виконали важливу акцію. Між станціями Кожанкою та Фастовом 7 вересня вони розібрали колію, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, навантажених хлібом, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого . Протягом 1921-22 років партизани Гайового понад 40 разів нападали на совєцькі й партійні органи. Як учасника загону чекісти заарештували голову „Просвіти” Миколаєнка і його дочку. Через свою зухвалість і безтурботність потрапив до рук чекістів і сам отаман Гайовий. За рішенням Київського ревтрибуналу від 28 січня 1923 року його самого і кількох чоловік з його загону було розстріляно.

  ***

7 листопада 1943 року танкісти 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С.Рибалка визволили Фастів і села району, то слідом за ними пішли в наступ полки 232-ої стрілецької дивізії, які за час кровопролитних боїв при форсуванні Дніпра, визволенні Києва та обороні Фастова настільки поріділи, що потребували негайного підкріплення. Тому польовими військкоматами були в екстреному порядку мобілізовані чоловіки й юнаки 1924-1926 років народження. Їх тільки з Кищинців набралося 25 чоловік, а О.М.Журба знову став воїном тієї самої 232-ї дивізії. Але німецьке командування ніяк не могло змиритися з втратою Києва і виношувало амбіційні плани щодо його повернення. З цією метою були підтягнуті значні сили моторизованих і танкових з’єднань зі сторони Білої Церкви, Сквири і Попільні. В ході контратаки ворогові вдалося потіснити війська Червоної Армії, які змушені були відступити на попередні позиції. Таким чином, у другій половині листопада 1943 року на далеких підступах до Києва зупинився фронт. На Фастівщині він проходив з Фастівця – західна околиця Паляничинців – річка Кам’янка – села Кожанка – Волиця – Півні – Дмитрівка. На правому березі Кам’янки й Унави були німці, на лівому – воїни Червоної Армії. Оборона тривала понад місяць. А 25 грудня війська І Українського фронту перейшли в наступ, в їх числі – і воїни 40-ї армії та її 232-а дивізія, яка знаходилися на лівому крилі фронту в напрямку Білої Церкви, а праве крило атакувало ворога в напрямку Попільні, Козятина, Житомира.

 ***

8 березня 1930 року органи ГПУ почали заганяти розкуркулених селян Київського та Білоцерківського округів у холодні товарні вагони для відправки в Сибір. Вантажили їх на станціях Дарниця, Березань, Кагарлик, Кожанка, Буча, Біла Церква, Миронівка, Фастів тощо. Довколишні селяни чекали, коли прийде черга й на них.

У 1937-38 роках комуністичний терор вдарив по Кожанці, передусім – кожанському цукровому заводу. За відомостями дослідника масового терору М.Роженка, було розстріляно здебільшого представників сільської інтелігенції, точніше співробітників кожанського цукрового заводу:

Бурківський (Бурковський) Григорій Митрофанович (1893-1 938) – ветеринарний лікар.

Ганський Михайло Іванович (1900-1937) – службовець.

Заложецький Володимир Іванович (? – 1937).

Камінський Давид Хомович (1885-1938) – службовець.

Козак Іван Данилович (1898-1937) – вчитель.

Кут (Кута) М.П. (1898-1937).

Ланге Віктор Іванович (1907-1938) – табельник цукрового заводу.

Липницький Петро Григорович (1895 чи 1901 – 1937) – робітник цукрового заводу.

Марчевська Марія Генріхівна (1896-1937) – фармацевт.

Марчевський Антон Іванович (1899-1938) – робітник.

Марчевський Флоріан Іванович (1889-1937) – зав. аптеки.

Михальський Л.А.

Надточенко (Надточепко) А.Я.

Смер(е)чинський Георгій Павлович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Чайковський Владислав Адамович (1901-1938) – бухгалтер цукрового заводу.

Шут Петро Іванович (1891-1937) – головний бухгалтер цукрового заводу.

 




coded by nessus

Ответить


Привет! Понравилось? Ждем Вас еще.