Кожанка

Шлях до громадянського суспільства непростий. На ньому – багато перешкод, спричинених недовірою людей до влади, а часто – і один до одного, розбіжністю в поглядах і небажанням прислухатися до чужої думки (чи, принаймні, чути її), конфліктом інтересів і монополізацією права на істину в останній інстанції.

До громадянського суспільства ми йдемо, набиваючи гулі. Але – йдемо, хоч і конфліктуючи, але на ходу навчаючись. І головне, чого вже навчилися, – бути небайдужими.

Небайдужість мешканців Кожанки до долі річки Кам’янки вилилася у громадські слухання. Сторони, щоправда, трактують проблему по-різному, але вже те, що до її обговорення залучено громаду, яка, зрештою, й перебрала відповідальність на себе, це вже – плюс, це вже крок до громадянського суспільства. Тож проблема з двох точок зору.

ГРОМАДА – ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВІК.

ЇЇ ПОЧУЛИ, ДО НЕЇ ПРИСЛУХАЛИСЯ

Наприкінці травня територіальну громаду Кожанки сколихнула звістка про те, що 20 травня на черговій сесії Кожанської селищної ради депутати розглядали питання про передачу в оренду річку Кам’янку. Мовляв, у пошуках джерел наповнення бюджету вирішили шукати їх у руслі річки. Розповідали, що значна частина депутатів, збентежившись постановкою питання, ходом обговорення, кліматом сесії селищної ради, не відразу пристали до такої ідеї. Тому за першою спробою голосування селищному голові М.І.Дзуєнку не вдалося досягти бажаної більшості. Тільки після “незаперечних” аргументів та “переконань” окремих депутатів вдалося переорієнтувати, “інакомислячих” стало менше, і рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою з метою передачі в оренду р. Кам’янки кооперативу “Поділля” було прийнято.

Депутати Н.П.Пархоменко, О.М.Березовська, Н.В.Дудка, В.Є.Головчук та інші, вирісши на берегах цієї річки з діда-прадіда, розуміли, що щось не так, і тому вирішили поспілкуватися, порадитися зі своїми виборцями, дізнатися про їхню думку. Та й, власне, питання такого плану і варто розглядати після громадських обговорень, вивчення законодавчої бази, аналізу економічної доцільності, а найбільше – гідрологічних досліджень. Як кажуть, “сім разів відміряй, а тоді ріж”.

Селище вирувало, гомоніло майже місяць, обговорюючи проблему. Знайшлися й такі, що розуміли: словом діла не доточиш, почали збирати підписи, бо ж люди хотіли висловити свою незгоду з позицією селищного голови та депутатів. Написані звернення повезли до прокуратури, райдержадміністрації з проханням рятувати демократію та не відбирати єдине, що лишилося ще “всенародним” багатством – річку.

Свою незгоду аргументували люди і тим, що більша частина селища розташована в охоронній зоні річки, окремі садиби знаходяться на відстані і 25, і 50, і 80 метрів від водного плеса. Незаперечним аргументом було й те, що останніми роками в криницях дуже упала вода, і чіпати річку, руйнувати її режим – це злочин.

У зверненнях люди вимагали обговорення питання на сходці. 6 червня 2011 року у приміщенні виконкому Кожанської селищної ради відбувся виїзний прийом громадян головою Фастівської РДА А.А.Бусєнковим. Жителі Кожанки порушували багато болючих проблем. Та найбільше було питань з проблеми води: продовження робіт з ремонту греблі, незадовільний стан водозабезпечення шкіл, зникнення води в колодязях… Найчастіше ж торкалися питання річки: чому селищна влада, не порадившись із громадою, вирішила передати в оренду річку, яка є і окрасою, і візитівкою селища, і головною артерією життя?

Уважно вислухавши всіх заявників, голова РДА пообіцяв детально вивчити всі проблеми Кожанки і допомогти. Отак під тиском громадської думки та за поради голови Фастівської РДА А.А.Бусєнкова було скликано загальні збори громади.

Незважаючи на те, що оголошення з’явилися лише за два дні до наміченої дати, 17 червня о 15.00 селищний Будинок культури, розрахований на 300 осіб, був заповнений вщерть. І це свідчило про небайдужість людей до питання, винесеного на обговорення.

Трохи історії. Річка Кам’янка звивисто протікає в межах Кожанської селищної ради на відстані 7 кілометрів з луками і заплавами, перегороджена дамбою та греблею у вигляді металевої заставки, перелив відбувається через верхні заслінки. Ця гідроспоруда, завдяки якій утримувалося повноводдя технічного ставу для виробничих потреб цукрозаводу, за 40 років зазнала руйнування і потребує капітального ремонту.

У 2009 році заслінку було зруйновано і річка відчутно зміліла. Селищна рада, небайдужі громадяни зверталися в управління водного басейну р. Рось, Фастівську РДА, облводгосп з проханням рятувати річку шляхом ремонту – заміни гідроспоруди. І в 2010 році було розпочато роботи з укріплення дамби, і як перехідний об’єкт – гідроспоруда була запланована на 2011 рік. Замовником виступав облводгосп. Але вже червень, а роботи й досі не розпочато.

Отже, люди зібралися на сходку і чекали ґрунтовних відповідей селищного голови М.І.Дзуєнка на свої запитання. Їх цікавило: яку ж вигоду матиме селищний бюджет від оренди 96 га? Чи така це вигідна справа і чим викликана та гарячковість пошуку орендаря. Чи ж тільки тим, як аргументувалося на сесії, що 30 браконьєрів збагачуються, виловлюючи рибу сітками? Хотіли почути чітку, економічно обґрунтовану програму орендаря, дізнатися про межі наміченого для оренди об’єкта (а площа Кам’янки у межах греблі та мосту на Софіївку становить 96 га) і зрозуміти, чи реально і під силу це такому орендарю.

Розпочалися збори з повідомлення селищного голови про те, що в селищі є “водойма”, де вода не відповідає санітарним нормам, шлюзи знаходяться в аварійному стані, і тому селищна рада знайшла кооператив “Поділля”, якому вирішили передати в оренду став, дали їм дозвіл на виготовлення технічної документації та ще вирішили порадитися з громадою.

Директор кооперативу “Поділля” Вадим Вікторович Загорний у своєму виступі повідомив нам, жителям Кожанки, що ще у 2001 році вода у річці була непридатна навіть для риборозведення. Впевнено констатував, що “ще кілька років, і від водойми нічого не залишиться”, бо береги поросли, замулилися (згідно із замірами, які вже нібито зроблено їхніми фахівцями, потрібно вичистити мулу на 3 м вглиб вздовж всіє берегової зони). Він обіцяв присутнім, що будуть дозволяти ловити рибу на вудочку, користуватися річкою на побутовому рівні: поливати городи, купатися. Пообіцяв, якщо громада захоче, то облаштують пляж. Якщо треба ремонтувати гідроспоруду, то ремонтуватимуть. Тобто все, що душа кожанчанина забажає, орендар робитиме. Тільки, як писав наш Кобзар: “Віддайте свої сині гори”, а в зазначеному випадку – блакитну річку Кам’янку із зеленими берегами.

А от про господарську діяльність, про фінансову спроможність кооперативу й слова сказано не було. Єдине, що всім було зрозуміло, що в планах – вибрати сапропель як цінну органічну речовину для агротехнічних потреб і мати з того значний зиск, а потім колись зайнятися риборозведенням. Кооператив “Поділля”, який займається торгівлею зернопродуктами, у подібних проектах ніколи участі не брав, його фінансові можливості для присутніх залишилися таємницею, крізь яку можна було зробити висновок, що такий проект не під силу цьому інвестору, адже гроші тут потрібні немалі: тільки для залучення земснаряду та виконання робіт такого обсягу (очищення) необхідно 15 млн. грн. А гідроспоруда потягне майже на три мільйони. Всім було зрозуміло, що беруться хлопці за справу, у благий результат якої й самі не дуже вірять. А люди вже знають про досвід багатьох навколишніх сіл, де часто-густо орендарі кидали все напівдорозі, встигнувши щось собі прихопити, а громада лишилася “з носом”.

Активну участь в обговоренні взяли О.Березовська, П.Павліченко, А.Галущенко, П.Терещенко, В.Миколаєнко, Г.Іщенко, Я.Бабій, А.Сабадаш, депутат районної ради В.М.Юр’єв та інші. Вони говорили про проблему пониження горизонту ґрунтових вод, необхідність бережного ставлення до річки, про спроможність громади подбати про чисті береги, про необхідність створення спілки рибалок, патрульного загону для боротьби з браконьєрством. Але всі одностайно, крім А.В.Сабадаша, сходилися на тому, що господарювати на річці має територіальна громада. Селищній владі варто подбати про гідрологічні дослідження стану річки (адже це не ставок, а плесо в 116 га), а також про залучення державних коштів для ремонту гідроспоруди, через яку пролягла дорога обласного значення. Згадували, як очищали земснарядом став біля цукрозаводу, і що робота та була безуспішною. Тож чи варто наступати на ті самі граблі?

Питання “Чи передавати “річку-водойму” в оренду?” було поставлено селищним головою на голосування. Лише декілька присутніх підняли руки “за”, всі решта були “проти”.

Потім головою на голосування було поставлено як пропозицію сесії селищної ради відмінити рішення про дозвіл кооперативу “Поділля” на виготовлення технічної документації. Зала проголосувала “за” майже одностайно.

Ця сходка стала уроком для депутатського корпусу, селищного голови, що потрібно радитися з громадою, перш ніж приймати значимі рішення, ґрунтовно і всебічно вивчати проблему.

У роботі загальних зборів громади взяв участь перший заступник голови Фастівської райдержадміністрації В’ячеслав Володимирович Ходько. Він повідомив жителів Кожанки, що голова РДА А.А.Бусєнков доручив йому вивчити позицію громади з цього питання. Для нього дуже важливо, що думають пересічні громадяни, чи готові вони взяти на себе відповідальність за збереження довкілля і, зокрема, річки Кам’янки. Також В.В.Ходько розповів про те, що при районній державній адміністрації створено комісію з впровадження програми “Питна вода” на Фастівщині, і Кожанка входить до числа населених пунктів, куди будуть направлені кошти Держбюджету для вирішення проблеми водопостачання, забезпечення населення якісною питною водою. Також обнадійливо прозвучало повідомлення про інвестиційні проекти, які планує район здійснити на території Кожанської селищної ради, зокрема, будівництво агрокомплексу з тваринництва та інші.

Розповів В’ячеслав Володимирович і про плани щодо здійснення районних програм “Сільські дороги” та “Вуличне освітлення”. Він відзначив, що Кожанка має сьогодні найкращий дитсадок у районі, гарні умови для праці службовців Кожанської селищної ради. І районна влада готова й надалі допомагати громаді у вирішенні проблем.

Перший заступник голови РДА В.В.Ходько відповів на питання жителів та пообіцяв передати А.А.Бусєнкову позицію Кожанської територіальної громади, а селищному голові порадив частіше проводити такі збори і залучати громадськість і до обговорення, і до діяльності.

Сходка завершилася на доброзичливій оптимістичній ноті. Жителі виходили із зали збуджені та самоутверджені: все-таки громада – великий чоловік, її почули, до неї прислухалися. Та й не може бути по-іншому, бо найвищим органом самоврядування на будь-якій території України є народ, загальні збори територіальної громади.

Зоя ГАЛУЩЕНКО, смт Кожанка

ВТРАЧЕНИЙ ІНВЕСТОР – ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ

Розвиток будь-якого населеного пункту – чи міста, чи села, чи селища – насамперед залежить від наповнюваності його бюджету. Звичайно, можна, нічого для цього не роблячи, просто писати слізні прохання до влади вищого рівня і чекати, поки щось „впаде” з бюджету обласного чи Державного… Але хіба тільки в цьому полягає турбота місцевого керівника про громаду? Він разом із радою, обраною цією громадою, має шукати й використовувати навіть найменшу можливість вирішувати проблеми.

Тому я, чесно кажучи, зрадів пропозиції кооперативу „Поділля” взяти в оренду частину річки Кам’янки, що протікає по території Кожанки. Адже перспективи вимальовувалися заманливі: потенційний орендар після того, як я детально розповів йому про всі наші проблеми – і ті, що стосуються самої річки, і ті, що їх ми маємо у благоустрої населених пунктів – сам виявив ініціативу відремонтувати шлюзи (які зараз у просто-таки плачевному стані, бо не ремонтувалися багато років – ще відтоді, як ними опікувався цукрозавод), позитивно поставився до мого прохання підсобити у встановленні вуличного освітлення в Зубарях, Софіївці та Степовому, а також у підсипці деяких вулиць.

Відчувалося, що кооператив справді зацікавлений в оренді нашої водойми. У його планах було вибирання мулу, якого на дні накопичилося дуже багато, тож із продажу цього органічного добрива справді можна отримати немалий зиск, та риборозведення – теж прибуткова справа. Кожанка також мала б від здачі в оренду частини річки неабияку фінансову вигоду: наш бюджет поповнювався б за рік орендною платою в сумі не менше 150-ти тисяч гривень, які спрямовувалися б на розвиток населених пунктів. Та ще плюс робочі місця для наших людей.

Звичайно, я перш за все з’ясував, чи не завдаватиме орендар незручностей нашим мешканцям. Керівник кооперативу запевнив, що люди як ловили рибу, так і ловитимуть – але тільки не сітками, як це звик робити багато хто, потім її продаючи, а лише вудками. І ходити на річку їм теж ніхто не перешкоджатиме. Більше того, обіцяно навіть облаштувати пляж – після того, як річку буде розчищено, бо ж зараз стан її такий, що санепідстанція купання тут заборонила.

Тож чому я мав відмовляти кооперативу „Поділля” у винесенні його питання на сесію селищної ради? Тим паче, що зараз йшлося не про сам дозвіл на оренду, а лише про виготовлення технічної документації – як першого кроку до майбутнього укладання договору. А в самому договорі рада (підкреслюю, не я особисто як селищний голова, а саме селищна рада) виписала б детально всі умови і контролювала їх виконання, маючи право розірвати угоду, якщо орендар її не дотримуватиметься. Про все це я й говорив на сесії. Але більшості голосів проект рішення не набрав. Тому й вирішено було винести питання на збори громади. Таке рішення було прийнято на самому сесійному засіданні, а не після втручання районної влади, як розповідають опоненти. Я не боюся спитати думки людей, дивлячись їм прямо в вічі – бо завжди стою на сторожі інтересів громади. І тут був певен, що від здачі річки в оренду наша громада тільки виграє.

До речі, навіть якби на сесії було прийнято позитивне рішення з цього питання, ми все одно влаштували б громадські слухання – бо я бачив, що є невдоволені. Чому? Одні – тому, що не до кінця зрозуміли, які вигоди отримає Кожанка. Інші – бо не вірять у фінансову спроможність орендаря (але ж, як уже говорилося, ми у будь-який момент могли б розірвати договір оренди, якби побачили, що його умови не виконуються). Ну, і є значна частина тих, хто виступає проти здачі річки в оренду тому, що тоді їм доведеться розпрощатися зі своїм браконьєрським ремеслом, адже орендар пильно слідкуватиме за тим, щоб рибу тут ловили тільки вудками. А ще хтось був невдоволений, бо готовий піддавати сумніву і протистояти всьому, що роблю я як новообраний селищний голова. Саме ті, хто роками виловлював рибу для продажу, і ті, кому просто не до вподоби я особисто, й сформували, на моє переконання, громадську думку. На жаль. Бо, проголосувавши за те, щоб відмовити кооперативу „Поділля”, наша громада втратила можливість поліпшити наше життя, благоустрій населених пунктів, та й взагалі – розвиток. Якщо таке ж ставлення буде й до інших потенційних інвесторів, то вони взагалі втратять інтерес до Кожанки. І тоді про наповнення селищного бюджету будемо тільки мріяти. І – писатимемо листи-прохання в усі інстанції, щоб допомагали нам. Бо самі, мовляв, не вміємо… Як от і з річкою нашою – самі розчистити, впорядкувати гідроспоруду коштів не маємо, але іншим – зась!

Громада має вирішальне слово. Тому в оренду річку не віддаємо. Але принаймні із браконьєрами поборемося самі. Ми прийняли рішення про створення загону, який не дозволятиме їм вести протиправну діяльність, бо якщо й далі ловитимуть рибу сітками й електровудками, її скоро у нас зовсім не залишиться. І, можливо, тоді у великої частини противників здачі річки в оренду взагалі відпаде інтерес до неї…

Микола ДЗУЄНКО, Кожанський селищний голова

за матеріалами сайту:http://fastiv.in.ua